Взяти своє ложе і піти ― взяти відповідальність за своє життя

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Взяти своє ложе і піти ― взяти відповідальність за своє життя

          Сьогоднішній євангельський уривок Неділі Розслабленого розповідає про одне чудесне уздоровлення  чоловіка, паралізованого 38 років років і прикутого до свого ложа. До речі, читання апостола також згадує зцілення ап. Петром іншого розслабленого на ім’я Еней. Він страждав 8 років на свою недугу. І те і інше уздоровлення зображується, як щось легке і невимушене: просто треба встати, постелити своє ліжко і йти.

          Дуже важливо, слухаючи Недільне Євангеліє, зосередитися на одному-двох реченнях, які ніби врізаються в памʼять, проникають в саме серце, викликають особливі емоції. «Немає нікого, пане…хто б мене коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…». Чомусь саме ці слова найбільше дотикають мого серця, коли я читаю сьогодні Євангеліє про Розслабленого.

          Трагедія цього чоловіка, паралізованого і 38 років прикутого до ліжка була невимовною через те, що не було поруч нікого, готового розділити з ним його особисту біду. Самотність – є страшною дійсністю для сучасних людей. Втеча у віртуальний світ, «колекціонування» друзів у соціальних мережах, алкоголізм, наркоманія, азартні ігри – є симптомами цієї духовної хвороби. Кожен із нас виніс із дитинства власну здатність любити чи бути любленим. Проблема в тому, що ми не знаємо, що і кого треба любити, а також чому треба чутися любленими.  Невміння розставити пріоритети всьому тому, що любимо, спричиняє справжні життєві драми.

          Приклад життя розслабленого чоловіка, якого оздоровив Ісус, є яскравою ілюстрацією життя мільйонів людей. Це ті, хто  зациклився на своїй хворобі чи проблемі, не помічаючи життя і людей навколо. Я навіть не впевнений, що той розслаблений когось взагалі про щось просив! Може він, як і багато тих, кого ми знаємо, чуються не вартими попросити про допомогу? Вважають за потрібне страждати, щоб не причиняти нікому незручностей чи проблем? І Христос, який першим вступає в діалог із хворим із одним запитанням, дає нам зрозуміти, як потрібно діяти кожному з нас: вийти назустріч таким людям. «Чи хочеш видужати?» Здається, ніби просте запитання, що вимагає негайної відповіді: «так». Але відповідь чоловіка є іншою. Той чоловік, настільки зациклився на проблемі, що не бачить простого виходу із ситуації. Бог сам навідався до нього, як до народу свого. Хворий не просить про оздоровлення в Лікаря. Він шукає причину своєї хвороби в інших людях: «Немає нікого, пане…хто б мене коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль…»

          Також причиною того, що він не є здоровим він бачить у тих, хто оздоровився. І мені від цього трохи моторошно, тому-що неодноразово в житті я зустрічався з такими людьми. Тими, хто у всіх своїх проблемах звинувачував інших: уряд, вчителів, лікарів, священиків, сусідів, батьків, роботодавців та ін. Рот таких людей не закривається, коли зачіпаєш тему зловживання у владі, Церкві та інших суспільних інститутах.  Підігріті алкоголем розважання на тему, що всі навколо крадуть, брешуть, багатіють, на відміну від них трохи смішно слухати збоку, особливо, коли знаєш всіх «розслаблених» за столом і їхнє життя. Чоловік нарікає на хабарників, виправдовуючи хабар за вступлення сина чи дочки навіть до звичайного училища. Бабуся нарікає на малу пенсію, а після смерті під матрацом на ліжку знаходять кілька тисяч гривень. Парафіяни скаржаться на малі зарплати, щоб скласти пожертву, а потім шахраї у них виманюють з хати тисячі доларів. Цей список можна продовжувати довго. Можливо, це має далеке відношення до самого розслабленого, який лежав біля купелі, але так чи інакше, треба мати сміливість побачити винуватця у своїх проблемах у дзеркалі.

          «Не гріши більше, щоб чогось гірше тобі не сталося». Так і хочеться, щоб ці слова почули ті, що вірять в забобони, чарування, вроки, довиться «Битви екстрасенсів». Наш гріх є причиною наших проблем. Не чужий гріх, бажання нам зла збоку, чужа заздрість, а наш особистий гріх. Одна моя родичка дуже переживає, щоб їй чи моїй родині ніхто не заздрив, ніби тим самим викликаються проблеми. Немає нічого про це у Божому Слові! «Господь мій пастир, нічого мені не бракуватиме», каже псалмопівець у 23 Псалмі. Життя на «духовному розслабоні» – це бажання замінити довіру до Бога довірою до оберегів, амулетів, червоних ниток, гороскопів. Набагато простіше скинути вроки, ніж піти до Сповіді. Набагато легше взяти в руки сонник чи гороскоп, лінуючись прочитати хоч одне речення з Книги Книг. А як просто переконати себе в тому, що твої біди походять від інших людей, а не від тебе самого!

          І насамкінець, як вигідно переконати себе, що в храмі в неділю зібралися самі фарисеї, а тому краще полежати довше в ліжку, щоб не набратися більше гріхів на Літургії. Взяти своє ложе і піти, означає взяти відповідальність за своє життя. Тобто подорослішати. Парадокс полягає в тому, що чим більше людина дорослішає в духовному житті, тим більше стає дитиною Божою.

          Отець Олег КОБЕЛЬ

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]